Записки

Нічого вартісного моєю головою останнім часом не проходить. Дивлюся погане кіно, не смакую їжу. Необачно було наприкінці літа вважати, що от осінь милуватиме. Ач, яка наївна.

Проте онде декілька думок, за які вдалося зачепитися останніми днями.

Між реальністю та віртуальністю люди вибирають комфорт совісті, де їх нічого не тисне та не нагадує про себе. Прекрасні місця перетворюються на нори, з яких на світ періодично виповзає “ДЕЩО” з відром води, а потім милесенько заповзає назад. Між реальністю та віртуальністю нічого обирати, так як реальність закінчується у вимірах: а) видимості, б) Та ви хоча б уявляєте скільки божевілля може надумати ота віртуальність? Може подзвонити друг, заговорити вас, і ви геть забудете, що десь ішли. Може, вам прийде ідея НЕ ЙТИ до склепу, і ви, чорт забирай, не підете, хоча збиралися…
Загалом, маю два з того висновки: діла реальні – кріплять тіло і душу в тому проміжку, що я вказала. Діла віртуальні бавлять, є долею, і загалом, вартості не мають, якщо не впливають безпосередньо на вашу реальність.

Ммммм, почали за здуровля, кінчили по чім сміттєві баки під Верховною Радою. Ох ті вже інформаційні приводи, ліпляться геть з підручних матеріалів! От що значить – кам’яний вік Медіа-ери! Далі!…

Зробили б мене освітянином на день, то й подала б в усі інстанції законопроект про нову дисципліну в школах, дитсадках, університетах та бурсах, най би навіть перукарі та прибиральниці вчили ту науку. То як “феноменон Лесі Українки” в СНУ чи “Історія Могилянської Академії” в однойменному закладі. Така наука потрібна як “Абсурдологія”. Наприклад, її можна сміливо впроваджувати навзамін християнської етики. Мені вона не допомогла. А та моя вигадана наука – цілком ймовірно.

Так от, будуть там такі розділи: “Методологія та технологія абсурду”, “Абсурд і Суспільство”, “Маніпуляції абсурду” і так далі. Гуманітарна наука спершу. Найрозумніші з гуманітаріїв все одно рахують краплини дощу, які луплять їх по маківці, тож згодом наука стане матиматизованою (ото вже словечко!). Буде обчислювати ймовірності та координати абсурду, території зараження. Та наразі абсурд, проти якого і з яким ми живем, не вивчений достатньо. Я вимагаю академіка, який пояснить мені, як не відчувати того каменю абсурду в грудях, як його викорінювати звідусіль. Всередині як радар, де тільки втрапить (а втрапляє часто), як битою по писку (і кривишся, і зуби спльовуєш) – так той абсурд дере чуба.

То доросле життя притискає. А до нього наче вчили. Та все тобі якісь котики та мультіки, де ж взяти себе в руки.

Вибачте, що не вступаю вам місце, виховую в собі самовпевненість.

Ніщо так не нищить, як безладдя життя близьких. Безладні родини тримають на плечах ту ж країну.

Я можу розплакатися від немитого коридору та чорного від пилюки плафону на кухні, та поскладати речі у власному комоді викликає титанічні зусилля. Духовна немічність проходить після вправ, так само, як духовне спустошення після розваг. Та аби перемогти їх, тре хоча б підозрювати про таку можливість. 20 хвилин на вперед. Жодних роздумів.

Здорова душа означає здоровий дух у здоровому тілі.
Soul Eater

Хочу дописати збірку та роман.

comments powered by Disqus