Привіт усім зайдам!
Якими чагарями ви сюди потрапили, одному Гуглу відомо, та у цій хатинці з печива та льодяників нема й натяку на те, що цей блог створено для когось, окрім самих авторів.
До речі, про мене.
Через те, що полюбилась зарубіжна література у шкільні роки, читання замінило мені басейн, танці, художню та музичну школи. Це пояснює, чому я в книгах і в історіях розбираюся краще, ніж плаваю, відриваюся на рейвах, малюю чи співаю.
Хто багато читає, типово також вважає, що може писати. І перша ґуля на цьому шляху – це вірші. Певний час це стимулювалося аплодисментами на кустарних вечірках. Проте амплуа відомих поеток і поетів мені було відразливим, а сміливості відрізнятися від них усіх не було.
Тож мене прихистила проза. До моменту занурення в мережу, де з мого “люблю читати і писати” вилупився копірайтер (ахаха, оце я даю), мій мозок займався університетською аналітикою на політичні теми. Дай дорогу всім тим, хто не зсобачився за кістку, працюючи у журналістиці.
Навички за 12 років стали звичками. Були маститі та малі клієнти. Опублікували мою писанину в Forbes, CXL, SME, інших виданнях. Це все пахне магією, допоки іллюзіоніст не відкриває тобі комерційний prestige подібних досягнень.
Тож рухаючись по спіралі у часі, заново вчуся із задоволенням читати, писати, займатися дурницями, ходити, аби зрозуміти суть усіх речей.
Частину з отриманих знань та розумінь залишатиму тут.
Ласкаво просимо, роззувайтеся на порозі, який вам чай?
Чірік-чірік,
Хельга Ластівка.