Т&Т

Є в російській мові слово таке “тоска”.

Ось уже декілька днів стараюся підібрати відповідне слово в українській. Нехай би не підбирала, проте саме “тоска” вібрує моїми нутрощами у пошуках неушкоджених нервових клітин.

Уявляю, скільки кожного дня їх помирає в людях. Чи можу я зрозуміти космічні величини всередині і зовні планети? Якщо смисл одного слова не вкладається в моїй голові?

Напевне, якщо все врівноважене, то через таких як я, є люди, яким абсолютно байдуже і на сенс слів, і на космічні величини. Є творці та руйнівники. Є невігласи, є мудрагелі. Та ніяке знання на світі не може зупинити горе, яке вже ТУТ І ЗАРАЗ прорвалося у твоє життя. Є лише єдине знання, інстинкт, який раз і назавжди визначає:

  • живий чи мертвий
  • людина чи звір
  • чесний чи безчесний
  • сильний чи слабкий

І так буває, що ти буваєш чесний, сильний, людиною, але мертвенною як камінь. Бо навіть сонце не здатне тебе зігріти. Це я називаю “тоска”.  Перед обличчям болю кожен приймає рішення: ігнорувати чи зустріти його. А потім – як зустріти чи як ігнорувати? Можливо ігнорувати старість близьких, можливо ігнорувати паскудну до параної владу, але не можна без зовнішньої допомоги ігнорувати себе. Адже подумати тільки, що з нами робить власна фантазія!.. І що може натворити фантазія людей, які здичавіли на владі.

Зараз бачу в людях дії. Та й у собі самій. Звісно, весна, звісно, так має бути. Але є різниця: відрізняйте дії від балаканини.

В момент переходу від слів до діла ви починаєте жити. Це як проривати якусь плівку. Це як позбуватися власної старої шкіри. Можна і комфортно жити в своєму лушпинні, але гниль всередині не дасть вам дихати. Ніхто нікого не лякає, зрештою, я говорю про свою проблему. Так, це моя проблема.

Є багато зрушень. У всі сторони. Якби людей можна було б уявити, як баскетбольний м’яч, то б ми розривалися від внутрішнього тиску. І відповідно приймаються рішення – стояти чи йти, бити чи захищатися. Єдине, що хочу просити, від чого в мене кожного ранку страшно кисло в роті і трусяться руки, бережіть себе. А як лікувати ту тугу й тривогу, яка кришить зуби в порошок?

Мені помагають старі фото, подивитися на себе в дзеркало, зблиснути там змореною посмішкою. З часом, стає легше. Ліплю власну глину. І не перестаю працювати над собою. Читаю. Спілкуюсь. Хай там примовкла туга мостить собі нову фортецю з новин та уривків нервових викриків на кухні. Я знову візьму її штурмом без жодного убитого.

За течією нашої з вами розмови згадався досить доречний переклад “тоски” – це “туга”.

А отже, досить тужити. Відпускаймо все від нас зле з водою весни.

За покритими імлою горами майбутнього лежить Велика Рівнина Всеодно. На ній ми побудуємо велике Особистещастя. І якщо кожен зможе зробити це без крові, то дуже багато цих Особистихщасть зробить з Великої Рівнини Всеодно магічний світ Суспільногощастя, де й про щастя й нещастя не знатимуть. Цей світ некомуністичнодемократичний зватиметься ще Світомлюдей. І хай над ним не панує ніщо. Хай природа живе, хай течуть ріки і сивіють снігом гори.

Інакше – Велика Рівнина Всеодно далі лизатиме гори майбутнього. За нею – лише пустеля Космічного Забуття. Пил. Як на початку часів.

Дякую, що дочитали сюди, друзі. Будуйте себе.

Щиро, Ластівка.

comments powered by Disqus