Профілактика здорового ґлузду

По свіжій пам’яті хочу записати деякі думки з приводу того, що наразі відбувається.

При усій моїй відповідності місцевій західняцькій ментальності, відчуваю дискомфорт у моїх європеїзованих містечках, де не плюнь всюди демократія, гласність та “європа”. І гадається мені, що це НЕ через мої консервативні погляди на курс України.

По-перше, хотілося б, аби речі насправді почали називати своїми іменами. Необхідно слідкувати за собою постійно, аби ця гігієна ніяким чином не спростовувалась. Працюйте над собою і змушуйте так робити людей навколо себе. І ми всі не зчуємося, як АТО у нас стане захистом державних кордонів, збереженням суверенітету та іншими, більш приглядними (а головне, правдивими) описами того, що відбувається.

Тим, хто казатиме, що вас, шановна авторко, там не було, сидіть і не пхинькайте у свій бложик, скажу, що моя родина наразі знаходиться заледь не в центрі бойових дій і є знайомі зі сторони обидвох фронтів, і що світ, зрештою, тісний для людини відкритої і комунікабельної. Отож, зась вам, зась, шановні тролі.

Чому необхідно змінювати риторику подій? Тому що танки змінюють своє місцеположення, усі інформаційні снаряди вже підготовлені і між подією та її дезинформативною складовою все зменшуватиметься проміжок часу, за який жодному фанатику чи аморальній падлюці з корочкою журналіста встидно не буде. Інформаційна війна – безпринципна і вражаюче хвороботворна. Завдяки їй розпадаються сім’ї і руйнується душевний спокій людей, кипить мозок і унеможливлюється здорове прийняття рішень.

Те, на що повинні бути спрямованими інформаційні кампанії зараз, так це на:

  • дії політикуму (але не тільки епатажне “ла-ла-ла-лалалала!!!!”, а й які рішення і чого були прийняті чи не прийняті)
  • потреби українських військовослужбовців, контроль за дисципліною та порядком війських
  • можливості допомогти цивільному населенню Сходу, яка постраждало від військових дій
  • висвітлення неможливості та обґрунтування (не)доречності створення автономних республік на Сході або ж приєднання до Росії
  • умиротворення людей, відкриття діалогів не на рівні взаємних звинувачень, а практичної допомоги
  • співпраці з закордонними акторами задля демонстрації залежності їх майбутнього від вирішення українського питання
  • (список продовжу і доповню на свіжу голову)

Чому безліч з тих тем, які наразі займають життя наших міст здаються мені недоречними? Бо ці всі Галицькі дефіляди із своїми записами в Книгу Рекордів України та фарбування місточків та набережних у жовто-блакитні кольори – не спинять танків і не нагодують змарнілих і осатанілих людей, які нікому не вірять і все втратили.

Звертаюся також до західняків, як до людей віруючих та глибоко сильних. Пам’ятайте про терпимість, не судіть про всіх людей через якихось недалеких. Не гнівайтеся та не накликайте на себе фатуму категоричними прокляттями інших. Нагадайте собі, що попри все ми справді одна родина, в якої зараз досить неприємна інфекція вразила половину її членів. Не вирізайте ураження, лікуйте його. Старайтеся та працюйте, воздасться миром.

Жодна велика нація не доказала своєї величі кров’ю власного ж народу. Зазвичай, це ставало її соромом чи просто брехнею, яку завжди потім прийдеться виправдовувати імперським минулим та великою місією братнього народу чи наддержави на кістках наркоманів та спитого бидла.

Я дуже хочу обійняти всю свою родину, від Львову, крізь Крим і до Луганщини. Бо всюди є я. Всюди є здоровомислячі люди, без полуди на очах, на їх щастя чи прокляття. Стримуйте розваги, включайте мізки, спілкуйтеся та дійте. Без вас – жертви останніх шести місяців будуть марними. Виходьте на ваш фронт, де ніщо й ніколи не спинить вас.

З повагою, Хельга Ластівка.

comments powered by Disqus