Що їсти в місті Ужгород – зі спогадів літа 2016

Ось вже рік, як ми поїхали з Ужгорода. Дякуючи обставинам, ми мали сонячне літо з торбами словацьких макаронів, угорських соусів (ЕРОШ ПІШТА, до прикладу), паркових алей з морозивом, спіруліни, пива, креветок в темпурі, бургерів, винограду і ще більше всього у декораціях мертвих, живих та ненароджених районів міста. Адже спочатку в Ужгороді було слово, і слово було “ФОСО”.

Попередження: Я скупердос на фотографії у нашому розцяцькованому інстаграмом світі. Мені цікаво робити фото камінців та тріщин на асфальті, дивних тіней чи плям світла – все це лежить в архівах гігабайтами, чекаючи свого часу. В мене немає звички фотографувати їжу, коктейлі, перебування у будь-яких закладах, ін. Проте поділитися найкращим досвідом вважаю за свій обов’язок, нехай навіть і без яскравих ілюстрацій. Або ілюструвати вам геть не те, про що пишу 🙂

Сакра-і-ментальне у кухні Ужгорода

Де обідає типовий представник офісного планктону у Луцьку чи Тернополі? Я вам повім: зі свого контейнерчика. Ще варіант – то їдальня з овочевим супом, горохом, котлетою й салатом, гірший – то комплексний обід (жлобська порція абичого схожа на епічне “перве-вторе-компот”) у кафешці неподалік. Всілякі харчпакети з тістом і наповнювачем й згадувати не хочу, так як я турбуюся за ваші й свої тельбухи.

Працюючи в ужгородському офісі, ми обідали удвох з Назаром – у хорошій компанії завжди смачніше! Та оскільки соціалізацію в колективі якось треба було проходити, ми долучилися до кількох масових походів по обідніх точках. Ось кілька з них.

бограч-гуляш з кафе Кактус їжа ужгород Бограч-гуляш з кафе Кактус. Хлібину ми теж захрумали

Пельменічна на Мукачівській або Справжній Чоловічий Обід

Йти з площі Петефі до Пельменної хвилин 10. З головного вокзалу – 15 хв. Сама вулиця нагадує заледь не довоєнні часи, завжди покрита пилом і уламками будинків, які просто зникли (до речі, ось тут, в записках є про них).

Характерна вона також одностороннім рухом та велосипедистами, які рухаються у зустрічному напрямку:

– Дівчата, ви рухаєтеся по зустрічній смузі! З’їдьте на тротуар!
Дівчата, перелякано озираючись, злазять з роверів, минають перехрестя, переводять велосипеди на наступний пішохідний перехід. Там вони знову сходять на зустрічну, залазять на ровери і їдуть проїжджою частиною далі від цих двох людей, які до них пристають із зауваженнями.
– Дівчата, ви знову на зустрічній!…

Словом, невеличка прогулянка до Пельменної (офіційно називається – DAMPREMY) тільки додає апетиту. Заходимо, досить просторе приміщення, чисто й просто. Надворі смачно курять і п’ють ароматну каву, гучно говорять по телефону. За шинквасом нас зустрічає заледь здається єдина жінка у всьому закладі. Чуємо:

– Замовляйте…

Великою компанією беремо порцій 6-8 пельменів, салати, узвари. Хлопці замовляли собі одразу подвійні. Я встигаю кинути оком на кухню, де лежать рівними рядами пельмешки. Мммм, на них чекає найкраща доля в світі!

Менше ніж за 15 хвилин все наше замовлення на столі, і міцний бородатий дядько дарує нам “смачного”. Соковиті пельмешки одне за одним зникають в голодних наших шлуночках. Хтось щедро додавав сметану, хтось оцет, а хтось змішував все разом і з чорним перцем. Вищий клас!

Відчутно, що м’ясо свіже, а тісто – еластичне. Салат з капусти додав охолоджуючої свіжості.

Потім кава, запах табаку і та Мукачівська, повністю така сама як 100 років тому, вся з пилу й підсмажених на сонці перехожих, стає чомусь затишною.

найгостріша піца з crazy rocky ужгород Перчики з найгострішої піци Crazy Rocky

Також одного разу нас в пельменній застала гроза. Дико лило, після тижня спеки, й ми бігли до офісу під звуки бряжчання великих залізних відер з гарячою водою, що розливалися з неба. Потім всі сміялися й варили чай на кухні. Проводили колли, писали статті й інструкції. Словом, таке босоноге айті.

Та не весь колектив, звісно, ходив до пельменної. То був такий собі бруталз. Більшість програмістів та частина кадровиків полюбляло їдальню телекомпанії “Тиса”.

Смакуємо у гостях в телевізійників. Їдальня телекомпанії “Тиса” в Ужгороді

Чемно привітавшись на вході з охороною, повертаємо ліворуч та рухаємося на запах. В обідню пору, я вам гарантую, в цій їдальні не буде де впасти яблуку. І все місцеві, не туристи. Чому туди все ж таки варто потрапити? З двох причин: їжа і люди.

Меню кожного дня нове, загортають “з собою”, черга аж до виходу, приміщення мацьопуцьке. Але в людей – щасливі ситі посмішки і все чути “дякуємо, було дуже смачно! – будь ласка, заходіть ще!”. І постійний рух – тут тільки стали в чергу, тут вже до когось підсідають, а тут вже несуть гуртом гору тарілок до віконечка мийки. А все тому що смачно й великі порції, ціни також помірні. Саме там ми вперше спробували:

  • Човлент– перлова каша з тушкованою свининою, морквою, квасолею і соусом. Їли дуже перченим.
  • Токан – дрібна кукурудзяна каша, подається з поливою зі шматками бекону й тертим сиром.
  • М’ясо по-угорськи – просмажена й згодом тушкована у квасолі й овочах відбивна зі свинини.

Це тільки частинка з того, що не вдалося забути 🙂 Їдальня телекомпанії “Тиса” – то вийняткова домашність і професіоналізм. Швидко й злагоджено, захоплююче. Мені завжди подобаються такі колективи, які на декількох квадратних метрах творять радість, задоволення, здоров’я інших людей.

А по обіді дуже смачно захопити собі ріжок морозива у “Флоренції” на вул. Волошина, найсмачнішої з усіх морозивних точок в Ужгороді, а можливо, і в усьому світі.

Допис від 09.10.2020:
Пройшло кілька років, і ми встигли побувати на східному та західному узбережжях Італії, де на сорбетах, морозивах і льодах таки розуміються. І що я вам таки повім? Що в “Флоренції” геть не гірше. Любов!

гермелін та утопенце ужгород делікатеси
Гермелін та Утопенце - ужгородські допивні делікатеси

“Шіковно” або як зрозуміти, що ти закохався у… бургер

Третє місце, яке я безсумнівно раджу відвідати, щоб не тільки втамувати голод, а ще й полюбити сам факт існування вуличної їжі, це невеличкий закапелок на перехресті вулиць Фединця й Жупанатської. Зветься “Шіковно”. Готує там найусміхненіша й найгостинніша господиня.

Чистота кількох столиків надворі, вологі серветки, якими господиня припрошує освіжитися – все це одразу налаштовує на доброзичливий лад. Чекати на бургери, сендвічі чи салати недовго. Одразу пропонують напої, зокрема, прохолодну кофолу (кока-колу, тільки натуральніше, смачніше, не така набулькана, і, кажуть, угорська).

Коли замовлення готове і вам віддають їх в руки – ці крепко збиті, особливі за послідовністю смакових відчуттів, бургери – про все забувається. Ефект миттєвий: яким би важким не був день, після першого ковтка кофоли і шматочка бургера, все стає на свої місця. Більше не скажу, занадто солодкими виявилися ті бургерні спогади…

кармакава в Ужгороді
Ось таку каву Назар із задоволенням готував всім нашим гостям

А для тих, хто м’яса не їсть в Ужгороді теж знайдеться дещо цікавезне. Зупинюся на двох місцях: кафе “Ясне Сонечко” (о, вже від назви мурахи побігли по спині, так?) і вегетаріанське кафе “Жива”.

Ужгородські вегетаріанські мекки – творчість і багатство у рослинних рамках

На Минайській (“наминайська” вулиця, казали ми) знайдіть наскрізь зелене “Ясне Сонечко”. Дуже сімейне, з дивним, але приємним інтер’єром. Навзамін меню вам приносять фактично книгу здорової їжі з майже сотнею пунктів до вибору. Дівчата в кафе хороші, активні. На кухні теж все гладко й хутко, нам щастило.

Хлопцям найбільше засмакувала кілограмова таця з варениками на всяк смак й колір. А мені – салати й коктейлі найнеймовірніших варіацій й смаків. Пам’ятаю, мама замовляла ще собі суп, і тут нарікань було жодних.

Це кафе показало мені, чим могло б стати луцьке “Намасте”, якби не закрилося…

“Ясне Сонечко” – це чудове місце охолодитися в пекучо-літній день. Й поїсти також, голодними вас звідти не випустять.

А з приводу вегетаріанського кафе “Жива”, то рік назад ми прийшли туди з колегами, роззулися на вході, пройшли у простору кімнату, де по колу розкладені подушки й примощені низькі столики. Замовили по комплексу, дівчата просили половину порцій. Як ви вже зрозуміли, до 100-грамових піциків на величезних тарілках тут не звикли, та й це на краще.

Незвична атмосфера ведичного простору наполягає на розслабленні, очищенні розуму й зосередженні на вдячному споживанні їжі. Чесно, смакується все дуже гарно. Жодних релігійних чи будь-яких взагалі нав’язувань. Тут раді всім. Ще дуже приємно те, що до вибору багато корисних солодощів. Наприклад, на кокосі чи керобі. А ще можна купити багато нетиповних спецій.

Банани Подарунки від колег в Ужгороді
Мікроподарунки, які made my day

Закриваємо гастрономічні ужгородські гештальти

Як завітаєте в Ужгород, передавайте вітання всім цим місцинам, хай нас не забувають. Буду рада вашим коментарям та враженням від сакраментально-гастрономічного Вароша!

Їжа – то про відпочинок. Про те, як ми набираємося сил. Завжди помітно, коли люди їдять із задоволенням, з радістю. Коли вони накопичують сили для чогось надзвичайно важливого.
Працює і навпаки – буває так наїсися чогось надихаючого, що думаєш, – ну як таке щастя можна було зробити, хто ці люди?! А що я настільки добре можу зробити? І берешся й собі до роботи.
Головне, не давати собі спокою і мати власну міру.

Якщо сподобався мій гастрономічний путівник, залишаю свій uzhgorod-do-list і найкращі маршрути Ужгороду для найбільш завзятих.

comments powered by Disqus