Про прості слова

Багато простих почуттів рятують переляканих, схованих, закритих людей. Почуття “гаряче”, “холодне”, “подобається”, “терпіти не можу”, “соромно”, “погано” – всі вони частина нас. Не можна ігнорувати чи відмовлятися від якоїсь бажаної чи небажаної половини. Це ти, це ти зараз відчуваєш біль або щастя, це в тобі живе заздрість чи кволість волі. Це ти зараз не можеш повірити в себе, та не давай повторюватися одній формулі, одній фігурі, одному слову більше, ніж чотири рази. Малюнок же псується.

Можливо, саме в простих почуттях – в “дякую”, “пробач”, “я більше так не можу” або “я не можу без тебе”, є набагато більше смислу й користі, аніж в хитромудрих сплетіннях відносин. Ти та ще хтось має дорівнювати спокій. Навіть ненавидіти можна у супокої. Ви ніби двоє старих друзів, які знають, що можуть захоплюватися одне одним до моменту зустрічі, яка визначить “життя” чи “розлука”.

Чим складніша стає річ, тим менше вона схожа на будь-що з нам знайомих, тим розмитішим стає її ім’я. Дай йому нове ім’я – і поклади життя, аби й інші прийняли його. Спробуй описати відомими словами й витрати життя, аби відточити це визначення.

В той момент, коли ти будеш щиро готовим віддати життя за те, аби всім все стало зрозуміло хоча б на секунду, хоча б про щось окремішне, ти сам став цим прекрасним невідомим й недосяжним.

Тому так прекрасно ототожнюватися з “люблю”, “моє надзвичайне дитя”, “друзі”, “кохані”. І так боляче чернити у мовчанні образи всі ці світлі слова. Та як би воно не було, тримайтеся простого життя, смиренного у своїх малих кроках до мрій.

Простота пропускає крізь себе світло. А світло несе життя.

comments powered by Disqus